Його ще всі пам’ятають у Львові: невисокого зросту, чоловік із лагідним поглядом добрих очей і цікавими оповідками про себе та інших, у пороховику і в незмінно чорному береті.

Я знала п. Олексу від 1969 року, коли почала працювати у Картинній галереї. Утім одна зустріч залишила чарівний, милий слід у моєму житті. Був березень. «Морем життя» розливалась весна у Львові: скрізь стелилося тепло, і сонце пестило вікна будинків. Білим шумовинням лежав сніг на землі, але бруківка була суха. Жінки дивували гілочками мімози в руках. Чарівні дива весняних змін були попереду, ще сірий колір панував усюди, коли пан Олекса зайшов у фойє Картинної галереї.  Як завжди, тихий, усміхнений, лагідний і уважний. Такий вигляд мав нагадувати людям, що завтра може все розквітнути, і земля напоїться теплом. У нього в руках була картина, і він промовив до мене: «Дитинко, у тебе завжди сумні очі. Я хочу розвеселити тебе. Візьми цей натюрморт”. Нині всі спогади про зустріч Олексою Шатківським лягають на душу так гарно і сумно, а «Натюрморт з яблуками» є  не тільки спогадом про увагу і доброту, а й окрасою моєї колекції.

Він міг довго, цікаво і гарно розповідати про Варшаву і Краків, Львів і Почаїв, про безглуздя нашого побуту та вічні малярські проблеми. Тоді, у 70-ті роки картини мистців купували рідко, а жити треба було. Умів тільки малювати і дивитися на світ із далечини пережитого лагідним поглядом художника, який уміє все розуміти, пояснити чи спробувати витлумачити по-своєму або здивуватись.

Він був непоспішним і вдумливим, самозаглибленим і напрочуд уважним до інших. Мистець умів любити життя, кожен його вияв; був упертим українцем і свій протест принципово і послідовно передавав іншим.

Народився Олекса Шатківський у Почаєві 28 травня 1908 року. Я не можу не зауважити, що місце народження — Почаїв — із комплексом архітектурних споруд, тихим плином монастирського життя і чудовою колекцією живописних творів та весь романтично-мальовничий краєвид своєю дивною молитовно-урочистою красою назавжди зачарував серце малого Олекси. Він закінчив семирічку і, звичайно ж, розпочав навчання у Почаївській іконописній школі (1926). Розповідав про науку дуже дотепно: перш ніж учитися малювати, треба було вивчити ази. Тер фарбу, грунтував полотна, допомагав у господарстві (відновлював монастирські дахи та паркани). Зате вільний від роботи час можна було годинами стояти в нижній церкві й оглядати картини італійця К. Віллані (XVlІІ ст.) та Луки Долинського, десятки ікон та метри різьблених орнаментів, срібні чаші, свічники, стародруки.

Доля подарувала йому вчителя О. Якимчука, з яким багато переговорено. Із тих бесід молодий Олекса виніс святу істину: те, що було вчора — належить минулому, нині народжується нова істина, a завтра будуть нові бунтарі в мистецтві.

Малював багато, ще до Варшави виставляв свої твори в Луцьку. Подавав надії, і 1931 року був зарахований вільним слухачем живописного відділу Варшавської академії красних мистецтв. Учився у класиків польського мистецтва Т. Прушковського, В. Скочиляса, Л. Вичулковського.

Варшава З0-х років відкривала собі імпресіоністів: молодь була захоплена вібруючими поверхнями полотен та «дощем» веселкових фарб, блиском сонячного світла, що розливалося міріадами промінців і вабило погляд углиб картини. Конкретика та замкненість полотен ХVIII чи XІX сторіч видавалося чимось далеким.

Власне там, у Варшаві, Олекса Шатківський назавжди полюбив імпресіоністів з їхньою легкою повітряністю, «морем» кольору, глибини, легкости й чару. Саме так будуть трактовані почаївські пейзажі та незліченні натюрморти. Хто багато й добре працює, того іноді помічають.

 Олекса Шатківський став одним із найкращих студентів, він одержав 14 нагород (Академія ретельно стежила за успіхами своїх слухачів, зважаючи на майбутній розвиток вітчизняного мистецтва) і стипендії на мандрівки музеями Європи. 1935 рік став відкриттям музейних збірок Берліну та першого знайомства з колекцією Дрезденської картинної галереї. Світ розширився, 1937 року Олекса Шатківський уперше дихав повітрям Франції. Давня королівська збірка, а вона вибудовувалась століттями від Філіппа ІІ Августа, Карла V, Генріха ІІ, Катерини Медічі, Генріха IV, Людовика XІІI, Наполеона ІІІ  до Міттерана. Світ знає Лувр як найбагатшу мистецьку скарбницю. Оглядати картини Дж. Чімабуе, Джотто, Фра Анжеліко, П. Учелло, C. Боттічеллі, Леонардо да Вінчі, Веронезе, Тінторетто, Мемлінга, Босха і сотні славних імен, пізнати в оригіналах їхні праці, зачерпнути дивної сили мистецтва клясичного й назавжди закохатись у французьких імпресіоністів — це те, що подарувала примхлива доля Олексі Шатківському, ніби передбачаючи майбутнє мистця в окупованій Росією Україні. Після Німеччини і Франції O. Шатківський продовжує навчатись у Варшаві. Паралельно відвідує Варшавську художню школу, щоб отримати документ про середню освіту (1937-1938). У червні 1939 року виходить на диплом із картиною “Шарварок”.

А вдома відбуваються невідворотні події. Прихід совєтської влади, депортації, репресії, придушення особистості, особливо творчої. Треба було жити, і Шатківський працює учителем малювання у Почаєві. Після війни він пов’язав свою долю із Тернопільським драматичним театром імені Івана Франка, a уже з 1946 року переїжджає на постійне проживання до Львова, де показує свої здібності викладача. Його невеликого формату картини можна було бачити на багатьох виставках, він знайшов однодумців у Спілці художників, працював, виховував двох синів.

Рік 1956 став для художника роком випробування; важка хвороба забрала кілька місяців, але він залишився жити, зберіг прекрасну пам’ять (міг годинами розповідати про мистецтво Франції та своїх колег із Варшавської академії). Від творів 30-х років «Сосонки» (1931), «Жінка в чорному капелюсі» (1932), «Корови на пасовищі» (1934), «Дівчинка на сонці» (1936), «Праля» (1937) та багато інших — продовжує вправи світло-тіньового вирішення форми та ніжних тональних співвідношень. Площинно-декоративний плян живопису був йому чужий. Може, поетична вдача мистця, прагнення бачити навколо дивовижну гармонію у цвітінні квітів, у людських взаєминах налаштовували на стриману красу, а власне її можна передати, здавалося, тільки вібрацією відтінків, тихим натяком наближення до зеленої або червоної барви.

Олекса Шатківський відійшов від нас тихо, залишивши сотні картин, наповнених вибухами променистого світла, вічним захопленням тихим плином буднів, повнотою радісної гармонії у природі й добрим поглядом на світ.

Відкриття творчості Олекси Шатківського тільки починається. Проте світ українського живопису без ніжних картин мистця збіднів би. Ми повертаємо собі історію і пишемо біографії художників, поміж яких на мене дивиться глибоким, лагідним поглядом Олекса Шатківський.

Євстахія ШИМЧУК, мистецтвознавець