Контраст між емоційно-піднесеним сприйняттям мистецького імені суспільністю та рівнем його інтерпретації фахівцями властивий щодо більшості львівських художників XX століття, але у випадку з Олексою Шатківським ця невідповідність є особливо дошкульною. Полягає вона у майже фатальній занедбаності опрацювання його спадщини, деформованому уявленні про структурно-жанрову конфігурацію творчості, принагідності суджень про естетичну специфіку його праць. Детально розібраний свого часу тематичний репертуар малярства і графіки О.Шатківського[1] на сьогодні уже мало про що говорить: світоглядний універсум митця вимагає глибших аналітичних запитів.

          Такий стан справ – один з наслідків цілеспрямованих зусиль радянської ідеології звести творчий досвід художника лише до реалістичного знаменника. 1952 року функціонери почули від нього слова намірів „розібратися у вадах свого живопису”[2], що було не чим іншим, як ознакою прихованої депресії О.Шатківського, викликаної офіційною політикою режиму в сфері художнього життя. Ці настрої потвердилися короткотривалим регресом на рівні методу: картинний цикл „Колгоспні мотиви” з сюжетними інваріантами „Племінна худоба” (1952), „Піонери збирають колоски” (1953), автолітографія „Біля станка”, офорт „Склодуви” (обидва — 1949) були очевидним відхиленням від авторської стратегії творчості, що згодом майже не бралося до уваги дослідниками, обтяженими моделлю „традицій реалізму” в українському образотворчому мистецтві. Це позначилось і на цілій парадигмі розгляду еволюції творчості О.Шатківського. „Закритість” теми варшавського періоду становлення особистості художника, його участі в діяльності українського мистецького гуртка „Спокій” з виразною націоцентричною платформою тривалий час не давала змоги зіставити усі складові світоглядної, морально-етичної та психологічної цілісності цієї постаті на тлі естетичних ідей часу.

          Але навіть за такої неврегульованості мистецтвознавчих оцінок творчого доробку Олекси Шатківського це ім’я стало для культурної пам’яті Львова вагомим і дорогим. До цього спричинилися як безпосередні враження від митця, повага до його педагогічних принципів, так і високий коефіцієнт естетичного впливу його творів. Інтелектуальне середовище міста 1940-70-х років завдячує йому привнесенням у контекст регламентованого владою художнього життя глибокого малярського переживання, реалізованого в зібраності форми й барви. Духова постава митця зі збалансованістю локально-етнічних та загальноєвропейських ціннісних компонентів актуалізує його творчий досвід для перспективного бачення шляхів розвитку образотворчості.

          Відомо кілька спроб Олекси Шатківського описати ранній період своєї біографії. Одна з них є своєрідною студією над генеалогією роду зі згадками про деякі родинно-побутові події ще кінця 1910-х — першої половини 1920-х років. Інший текст, оформлений як „Начерк біографії О.Якимчука”, попри його стислість, містить важливі відомості про перші фахові кроки самого Шатківського[3]. Збереглися ще й інші автобіографічні нотатки художника, в яких розширюються документальні дані до кінця 1930-х років і далі. Деякі матеріали щодо академічного періоду професійного становлення митця збереглися в архівах Варшави[4]. Всі вони дають можливість не лише реконструювати хронологію життя Олекси Шатківського, але й зрозуміти певні його стимули до творчої діяльності.

          Олекса побачив світ 15 (28) травня 1908 року в м. Почаїв Волинської губернії (тепер — Тернопільська область). У своїх батьків — Якова (1874-1958) та Параскеви (1875-1955) він був з числа восьми дітей, успадкувавши свою частку наділу землі та багато легенд про околиці. Однією з таких став переказ про історію заселення хуторів Сміхи і Лісогірка. Від першої назви виводилось родинне прізвисько, з часом замінене на Шатківських[5]. У дитинстві пас гусей, відганяючи їх від чужих маєтків. Сповнені меланхолії ландшафти з полями і старими липами западали в душу чутливого підлітка. Баталії Першої світової війни заставили сім’ю Сміх-Шатківських тимчасово покинути рідні місця. В статусі „біженців” вони перебували на Катеринославщині, де Олекса почав ходити до школи[6]. Звідти залишились згадки про купання в Дніпрі, батькову господарку з баштанами, смак вишень і шовковиці. У серпні 1918 року сім’я повернулася на рідні терени. У школі с. Будки Олекса відновив навчання, а через рік продовжив його у Почаївській семирічці. Десь тоді розвинувся інтерес до художньої творчості. 1 вересня 1926 року Шатківський виконав свій перший екзаменаційний рисунок (натурна студія вуха) і був прийнятий до малярської школи Почаївської лаври[7]. Учням („більш вісімнадцяти душ молоді”)[8] пощастило з учителем — вже відомим на той час живописцем Олександром Якимчуком. Це був обдарований пейзажист і побутовіст, що згодом набув славу проникливого лірика волинських просторів. Того ж 1926 року О.Якимчук мав персональну виставку у Луцьку[9], що додавало йому фахового авторитету в цілому краї. Олекса Шатківський згадував, що за програмою навчання у школі малювали натюрморти, „ставились гіпсові частини голови, маски гіпсові, а також натурщиків з лаврівського млина. (…) …ходилисьмо малювати вчитись природу. Малювалисьмо все, що нас з малярського зору хвилювало. Найбільше малювало нас двох — Якимчук і я”[10]. Наставник був старшим від О.Шатківського всього лише не дев’ять років, що полегшувало спілкування між ними. Разом ходили на етюди. Взимку учень опалював і замітав класи. Як найбільш заангажованого у функціонуванні школи під останні роки навчання Олексу перевели „в майстри”[11]. Малярські та графічні праці, виконані упродовж 1926-30 років, мали здебільшого студійний характер, хоч у виборі мотивів зображення відчувалось спостережливе око і націленість початкуючого митця на певне коло тем, які з часом стануть невід’ємними складовими його художньо-світоглядної платформи. До таких належали натурні зарисовки селянських типів в традиційному для Волині одязі, зображення почаївського будинку, в якому 1846 року зупинявся Т.Шевченко, рисунковий цикл „Учні школи Почаївської лаври” тощо. В способах передачі натурного матеріалу юний Шатківський віддавав перевагу докладно-описовому, задіюючи засіб тональності задля глибоко живописних ефектів у можливостях техніки олівцевого рисунку. Поза тим захоплений процесом творення учень практикував і в інших техніках, насамперед олійного малярства і пастелі. Один з графічних альбомів, започаткованих 1929 року, відкривають пастельні  зображення фрагментів господарського інвентаря чи інших атрибутів сільського побуту. Такими вправами відточувалася манера рисування і письма Олекси Шатківського, з часом розвинута в авторський метод. 

За час керівництва школою Олександр Якимчук відлагодив добрі стосунки з мистецькими організаціями і закладами Варшави, в першу чергу Товариством заохочення образотворчого мистецтва (Zachęta), Товариством приятелів образотворчого мистецтва (TPSP) і Салоном Ґарлінського, що опосередковано мало значення і для рішення О.Шатківського поступати до Варшавської академії мистецтв.

          До вступної заяви (від 6 жовтня 1931 року) вихованець О.Якимчука додав аж 60 власних творів[12], що не могло не справити враження на професуру Варшавської АМ. Для реферату Олекса Шатківський обрав тему „Судження реалістів про мистецтво і суспільну місію”. На 9-ти сторінках, з покликаннями на праці відомих російських учених Н.Яворської, Б.Терновця автор виклав власне розуміння заголовних питань, отримавши оцінку „добре” з плюсом[13]. Навчання розпочав в статусі вільного слухача. Від першого ж року — відзнаки за рисунок (клас професора В.Скочиляса), далі — відмінні результати за виконані завдання з малярства (клас професора Т.Прушковського). Число відзнак і нагород (всього 14) зросло з 1935 року, відколи українець був прийнятий на 5 семестр до спеціальної майстерні того ж Прушковського. Крім цього відомого живописця до формування професійних навиків Олекси Шатківського приклалися не менш імениті В.Ястшембовський, Б.Лєнарт, Л.Вичулковський[14].

          Поворотний у творчій долі О.Шатківського 1931 рік дав величезне число творів „оперативного жанру” практично в усіх, доступних на той час митцеві, техніках. Зарисовки з пейзажами околиць Почаєва, ситуаційні сюжетно-побутові композиції чи виокремлені деталі селянського побуту (з мотивами пастушків, коней з возами, парканів, ярмарки у Почаєві тощо) в його альбомах сусідили з проникливими сильветами випадкових супутників у поїздах на Варшаву і зворотно. До них поступово почали додаватися сценки з міського (варшавського) життя, портрети його колег по навчанню. Судячи по цьому, Олекса Шатківський відчував великий приплив творчих сил, що позитивно позначалося на діапазоні його зацікавлень. У цьому розмаїтті побіжних начерків, студій поставало те, що скоро стане поетико-філософською специфікою його мистецтва, а відтак спроектується на авторську художньо-естетичну концепцію його мистецтва.

          До цього додалася ще одна обставина. У Варшаві Олекса Шатківський не був полишений сам на сам. На початку 1930-х років активізувалась виставкова діяльність його недавнього наставника Олександра Якимчука. Спершу була презентація його картин, акварелей і пастелей у Салоні Ґарлінського (квітень 1932 року), тематичним стрижнем якої був народний побут Волині[15]. У грудні того ж року О.Якимчук отримав першу нагороду товариства Zachęta, а вже у березні 1934 року відбулася велика (62 праці) персоналія Олександра Якимчука у залах того ж Товариства заохочення образотворчого мистецтва[16]. Інтерес варшавського глядача викликала не лише висока майстерність автора, але й тема Волині як особливо мальовничого закутку зі самобутнім населенням і народними звичаями. Ще важливішою обставиною, яка оптимізувала варшавське життя Олекси Шатківського було те, що у польській столиці на той час зібралося велике гроно студентів з України, які 1927 року організувалися в Український мистецький гурток „Спокій”. Найбільше ентузіазму у цю справу вносив Петро Мегик — виходець з Буковини, що став першим українцем, який поступив на навчання до цього мистецького закладу. „Спокій” об’єднав велике число співвітчизників (його членами на різних етапах організованого життя було від 33 професійних до 64 — з почесними — варшавських українців)[17]. Основний склад гуртка формували студенти та випускники Варшавської АМ, хоча у виставкових та інших заходах брали участь і непрофесійні митці. Діяльність гуртка підпорядковувалася ідеології, вкладеної у саму редакцію назви. „Спокій” не значить застій (…). Розуміємо у символі того українського рідного слова сам ритм, такт, порядок, акорд, ту гармонію, що панує у справжньому мистецтві всіх епох і народів і що є вічною, незмінною у нашому мистецтві” — так обґрунтовував нединамічну назву творчої організації її незмінний лідер[18]. Олекса Шатківський став „спокійцем”, повністю розділивши турботи української молоді щодо перспектив національної культури. Хронолог діяльності гуртка І.Липовецький назвав основні бідкання налаштованих на посвятну працю варшавських художників: „Чуже оточення, відірваність від рідного ґрунту, так необхідного джерела натхнення для творчости кожного мистця, свідомість того, що „Україна ще бідна, щоби мати своїх мистців”, що „глядача для мистецтва ще треба виховувати” — це були ті перші несприятливі передумови, які важким камінням розкидала дійсність на шляху існування молодої мистецької організації”[19]. 1932 року, коли Шатківський зблизився з управою „Спокою” (чільними його представниками, крім П.Мегика, були Петро Андрусів, Ніл Хасевич, Ольга Мариняк, В’ячеслав Васьківський), гурток відзначав5-ліття свого існування, що стало новим стимулом для творчої активності його членів. Ці настрої десь були близькими сназі успішно дебютую чого на студентській лаві Академії мистецтв волинському парубку, який доволі стрімко посів одне з чільних місць в ієрархії „Спокою”. Вже у грудні 1933 року О.Шатківський, разом з П.Мегиком і Н.Хасевичем, представляв варшавське середовище українських художників на Четвертій виставці Асоціації незалежних українських мистців у Львові (експонувався один етюд), а з 1934 року експонує свої твори на виставках гуртка у Варшаві, Луцьку, Рівному, Кременці, Львові. Щораз більше інтегруючись в організаційні справи, 1937 року брав участь (спільно з П.Андрусівим та Б.Борковським) у львівській нараді з обговорення можливості проведення у Львові річного Всеукраїнського Салону[20]. Поділяючи ідеологічне спрямування „Спокою”, Олекса Шатківський, водночас, скріплював і свою індивідуальну концепцію творчості.

          Немає сумнівів у тому, що саме в 1930-х роках формулюються головні творчі установки митця. Зіставлені вони були з трьох вимірів досвіду: доакадемічного, в діапазоні від аматорства до ранніх професійних порад О.Якимчука, академічного, через мережу методологічних засад навчання у Варшавській АМ, та індивідуально-творчого, в руслі певної ідейно-мистецької стратегії „Спокою”. Враховуючи вроджені задатки О.Шатківського до естетичних переживань, молодий митець мав більш ніж достатньо емоційних і фахових ресурсів для того, щоб працювати системно. Між цими вимірами досвіду не могло бути чіткого поділу: через кожен з них проходила лінія пошуку авторської ідентичності. Найбільше вирізнялися суто навчальні (академічні) вправи. Подібно до своїх колег Шатківський пройшов усі стадії вивчення технологічних особливостей різних видів естампу (лінорит, дереворит, офорт, суха голка, літографія тощо), працюючи в рамках деяких стандартних композицій[21]. Поза їх основну функцію оволодіння студентом можливостями тієї чи іншої техніки деякі такі твори потрапляли в експозиції виставок, не завжди відповідаючи художньо-естетичному кредо митця. Крім того, „спокійці” нерідко попадали в сферу впливу престижних варшавських виставок зі заздалегідь обумовленими критеріями і усередненими стандартами. Так, Олекса Шатківський, разом з О.Мариняк і В.Васьківським, взяв участь у X Салоні малярства, графіки, скульптури, влаштованому Інститутом пропаганди мистецтва (1938). Два малярські твори, заекспоновані Шатківським („Сад”, „Зустріч у парку”, обидва 1937 року створення)[22], справді мали специфіку виставкових салонних творів, контекстуально близьких традиції польського малярства початку XX століття.

          Втім, більшість живописних творів Олекси Шатківського другої половини 1930-х років виявили стійку тенденцію до зміни стилю малярського письма. Зберігаючи пошанівок до засадничих принципів мистецтва О.Якимчука (здебільшого у частині структури художнього образу і ліричності погляду на волинську тематику), початкуючий митець знайшов собі ще одного кумира в особі високодисциплінованого й проникливого живописця Тадеуша Прушковського, у майстерні якого провів завершальні роки навчання в академії. Творчі ідеї цього шанованого професора уже належали минулій епосі, але висока виконавська культура на платформі постімпресіонізму зворушувала молодих адептів мистецтва, тяжіючих до ірраціонального письма. Т.Прушковський сповідував ідеї об’єднання художників „Ритм”, до якого належав ще до 1932 року. Варшавські митці цього кола вважали своєю задачею „ритмічну побудову картини, намагаючись досягати гнучких, обтічних, іноді спрощених, та завжди виразних контурів, поміркованого моделювання зображуваних предметів, згармонізованих з плоским, принаймні доволі неглибоким простором, а також ритмічної, якби переливчастої колірної поверхні. Вони досягали витончених ефектів, які складалися в комунікативний і легко сприйнятливий образ”[23].  Для Варшави, де не так культивувалася ідея колоризму, як це було у середовищі краківських „капістів”[24], таке малювання уже на той час не було особливо актуальним. Тим більше, що Варшавська академія мистецтв закріпила за собою репутацію закладу, де віддавалася перевага декораційним мистецтвам, вихованню конструктивного мислення з оперуванням понять „брил і площин”, скеруванням до ужиткової сфери. Варшава 1930-х років відчутно збагатила контекст сучасного мистецтва тією синтетичною якістю, яка згодом була окреслена стилевою номінацією ар деко[25]. Інтереси Олекси Шатківського зводилися до іншої концепції мистецтва, адаптованої до його емоційного поля, а відтак і до його філософії творчості.

          Було б абсолютно хибним кваліфікувати такий досвід молодого митця як консервативний. Питання форми розв’язувалося ним не через відсторонену абстрагованість чи естетичне трюкацтво, чого було доволі багато у річищі ар деко, і в чому було багато його вторинності. Шатківський, рано пізнавши містичну енергетику землі, духово-смислові зв’язки між людиною і середовищем, жив і мислив в дещо іншій системі художньо-естетичних координат. Для нього зберігала значення дія як певний (реальний чи символьний) комунікативний акт. Він з лету фіксував ознаки чи елементи руху, в чому такий би не виражався. Це не була документація поодиноких процесів дії чи ритуалу, це не були безсистемні стрибки в гущу народного (чи міського) життя, це було наближення до певного інтеграла, від якого „розкручується” динаміка життя у всьому його багатоманітті. Це за логікою методу. Але Олекса Шатківський в 1930-х роках — це художник, свідомий своєї суспільної місії. Приклад О.Якимчука з його великоформатною малярською одою Волині, атмосфера в гуртку „Спокій” з його периферійними виставками наповнювали творчість митця вищим духовим сенсом.

          Саме на межі усіх цих творчо-біографічних і естетичних факторів розбудовувалася цілісність творчої програми молодого українського митця. Малярські твори варшавського періоду сповнені неприхованих амбіцій О.Шатківського в ладі і спокої рухатися до великих завдань у змісті й формі. Тематично відрубні міські і волинські сюжети (види) „лягали” в єдину лінію вдосконалення письма, чуттєвого загострення того чи іншого зображального мотиву.

          1935 року дистанція Шатківського до наставників урівноважилася: з одного боку він був прийнятий на 5 семестр навчання в академії до майстерні Т.Прушковського[26], з іншого — спільна участь з О.Якимчуком у VIII виставці „Спокою”. Тоді експозиція Олекси Шатківського була чи не найбагатшою жанрово, тематично і виконавсько-технічно. Індивідуальний творчий шлях був закладений широко і цікаво. Найбільше в цьому переконувало малярство. Було очевидним, що О.Шатківський не просто піде вслід своїм учителям чи підпорядкується ідеологічному скеруванню гуртка „Спокій”, а виходитиме із специфіки своєї натури, свого ставлення до світу через проекцію індивідуальних критеріїв етики. В жанровому діапазоні він стратегічно зблизив сюжетно-побутову (ситуаційну) композицію з портретом, пейзажем і натюрмортом, вийшовши, таким чином, на широку, у своїй структурі синтетичну, тематичну платформу. Співвідношення мотивів зображення якраз і стало головним виміром розгорненої поетико-філософської концепції його творчості.

          1930-і роки внесли перші сутнісні акценти в чуттєвий та ідейно-програмний простір мистецтва О.Шатківського. Він творить цілий ряд камерних портретів (здебільшого людей з варшавського оточення художника), де нюансується світло і колір, структурно підпорядковуючись ідеї ліричної інтерпретації моделі. В жанрових композиціях („Швачка”, 1933, „Безробітні”[27], 1935) присутні деякі соціальні імпресії автора, хоча, як це показала уся подальша творчість, такий аспект був лише невеликим фрагментом філософічного погляду Шатківського на світ, і через те не мав ідейно-оціночного навантаження. Фактично все, що нагромаджувалось в активі його творчості варшавського періоду, тяжіло до єдиної світовідчуттєвої моделі з тематичним стрижнем Волинь. На картинах з’являються деякі почаївські „господарки”, садки, пасіка, ярмарки тощо. Ці мотиви „розсіюються” і в естампі (дереворит, ліногравюра), збагачуючи лірико-смисловий контекст творчості Олекси Шатківського. Певним підсумком цього цілеспрямованого процесу став вибір теми дипломної роботи, названої „Шарварок” як водночас поетичної і соціальної квінтесенції емоційних переживань українського митця напередодні нової поворотної точки в його творчій біографії.

          На початках Другої світової війни О.Шатківський переїздить до рідного Почаєва, де учителює і продовжує художню практику. Після закінчення війни він короткий час працює у Тернопільському драматичному театрі, а від 1946 року живе у Львові, викладаючи в Інституті прикладного та декоративного мистецтва, Українському поліграфічному інституті ім. І.Федорова та училищі прикладного мистецтва. Нав’язувані офіційною доктриною „соцреалізмівські” стандарти долає з тимчасовими втратами естетичного рівня, але від кінця 1950-х років знову внутрішньо розпрямляється, даруючи українському мистецтву неперевершені за силою і красою художньої образності зразки аж до самої смерті 28 червня 1979 року. В цей період творчості Олекса Шатківський відновив генетичний зв’язок з творчими установками своєї молодості, досягнувши концептуальної цілісності не лише у тематичному, але й і в художньо-естетичному сенсі.

          На початку 1960-років розкрилися приховані творчі ресурси митця, ув’язані з базовою лірико-світоглядна канвою. О.Шатківський поступово повертався до формальних пластичних ідей 1930-х років, редакційно збагачуючи їх актуальним малярським досвідом. Таку „поправку” до методу художник робив у зв’язку з новими обставинами культурного життя, появою молодих мистецьких особистостей, до формування яких спричинився і він сам. Палітра Олекси Шатківського висвітлюється, діапазон настроїв інтонаційно збагачується. Його малярство стає ще більш впізнаваним. Формуються питомо авторські мотиви — ідентифікатори його художнього світу.

          В роки, коли з’явилися нові творчі стимули[28], митець занурюється в роботу. Розвинулися цілі жанрові лінії (квіти, ліричні пейзажі, звичаєві сцени), які в новій якості піднесли закладену колись волинську тему, трансформувавши її в загальноукраїнську. В стильовому плані Шатківський реалізував ту якість живописання, коли пізньомодерністські ідеї вийшли в простір постмодерну, що для львівської ситуації було принципово важливим набутком. Ще й досі непросто визначити той коефіцієнт новизни, який був у малярській практиці О.Шатківського 1960-х років і з яким українське мистецтво поверталося до властивої йому окцидентальної орієнтації.

          Велика і розмаїта творча спадщина Олекси Шатківського належить до групи базових щодо своєї ролі в шляхах розвитку національного мистецтва другої половини XX і XXI століть. Видання книги з представленням його праць у приватних збірках — значний крок до осмислення одного з найцікавіших феноменів українського пластичного мистецтва. Через естетичний досвід О.Шатківського внесеться ще один важливий акцент в уточнення конфігурації мистецьких явищ, а також їх концептуальних зв’язків зі світовим культурним простором.

[1] Ім’я О.Шатківського доволі часто фігурувало у публікаціях з оспівуванням „теми праці” (відповідно до термінологічного лексикону соцреалізму). Під цю ідеологічну номінацію підпали й ті твори художника, які будувалися на принципово інших ідейно-творчих засадах.

[2] В авторських звітах про роботу художників у колгоспі О.Шатківський, Г.Смольський та деякі інші львівські митці заставили себе „визнати” у собі „перетворюючі зміни” після виїзду на село. На те один із ідейно прискіпливих мистецтвознавців М.Чарновський заявив, що „Шатківський і Смольський у своїх роботах показали, що вони подолали шкідливі впливи західних шкіл живопису і досягли певних успіхів”. Разом з тим, на його ж думку, „…у Шатківського ряд етюдів не задовольняють у відношенні композиції і живопису”.  Див.: З історії Львівської спілки художників // Мистецькі Студії.— Львів, 1993.— № 2-3.— С. 20-21.

[3] Цей матеріал про першого мистецького учителя О.Шатківського опубліковано у журналі „Мистецькі Студії” (1991, ч.1, с. 68). 

[4] Це, насамперед, особова справа О.Шатківського як студента Варшавської академії мистецтв, а також окремі документи, які засвідчують його участь у мистецькому житті міста 1930-х років.

[5] Про це О.Шатківський написав в автобіографічному нарисі. Задавнене прізвище Сміх митець інколи вживав у зрілому віці, підписуючи ним деякі свої твори.

[6] Див.: Біографічний нарис О.Шатківського.— [Б. д.].

[7] Там само.

[8] Шатківський О. Начерк біографії О.Якимчука // Мистецькі Студії.— Львів, 1991.— Ч. 1.— С. 68.

[9] Polskie życie artystyczne w latach 1915-1939 / Praca zbiorowa pod red. A.Wojciechowskiego.— Wrocław; Warszawa; Kraków; Gdańsk, 1974.— S. 158.

[10] Шатківський О. Начерк біографії О.Якимчука…— С. 68.

[11] Біографічний нарис О.Шатківського…

[12] Archiwum ASP w Warszawie. Acta studenckie. № 1448.

[13] Ibidem.

[14] Ці дані наводяться з особистого документу О.Шатківського „Wykaz Studiów”.

[15] Polskie życie artystyczne w latach 1915-1939…— S. 275.

[16] Ibid.— S. 319, 690.

[17] На цю тему див.: Яців Р. „Спокій”. Ресурси духу // Вісник НТШ.— Львів, 2001.— Ч. 26.— С. 26-29.

[18] (-НН-) Десятиліття мистецького гурту „Спокій” // Літературно-науковий додаток „Нового Часу”.— Львів, 1937.— 1 листопада.— С. III. 

[19] Липовецький І. XI вистава праць — 10 років існування // Тризуб.— Париж, 1938.— № 26.— С. 13.

[20] Така нарада відбулася на базі АНУМ, з участю представників празької, паризької груп українських художників та гуртка „Спокій”. Варшавську делегацію очолював П.Андрусів. Див.: Андрусів П. Микола Мухин // Андрусів П. Мистецтво — найміцніша зброя: статті, промови й огляди.— Нью-Йорк; Париж; Сидней; Торонто, 1987.— С. 183.

[21] Композиційно-пластичні паралелі прослідковуються у деяких графічних творах О.Шатківського, О.Мариняк та інших студентів Варшавської АМ.

[22] Ці картини О.Шатківського з виставки були закуплені і тепер зберігаються у фондах Національного музею в Варшаві (Інв. № 183717, 183211). У цьому ж музеї зберігається група графічних творів О.Шатківського, набутих вже у 1960-х роках. Серед цих 12 дереворитів і ліноритів є праці 1930-х, 1949, 1950-60-х років (Інв. № від Gr. W. O. 880 до Gr. W.O. 891). 

[23] Добровольский Тадеуш. История польской живописи.— Вроцлав; Варшава; Краков; Гданьск, 1975.— С. 198.

[24] Від назви групи живописців „Komitet Paryski” (KP), члени якої орієнтувалися на французьку школу малярства кінця XIX — початку XX століття.

[25] Початки ар деко звично виводяться від паризької Виставки декоративного мистецтва 1925 року. В 1930-тих роках формальні параметри стилю були закріплені, набувши велику кількість інваріантів відповідно до національно-мистецької специфіки у просторі цілої Європи.

[26] Від 1935 року саме за академічні вправи з малярства під керівництвом Т.Прушковського Олекса Шатківський отримав основну кількість (8) своїх академічних нагород і відзнак, у тому числі і грошових.

[27] Таку назву цей твір прибрав, подібно, уже за радянського часу.

[28] До таких можна віднести й випуски масовим накладом поштових листівок з репродукціями його творів.